Щоб відчути усі принади відпочинку на природі, не варто розшукувати потайні місця. Радимо скористатися можливістю побувати в Іваничівському районі на Волині. Тут можна навчитися рибальству, здійснити прогулянку верхи, на човнах, побувати на полюванні. Район знаходиться на заході Волинської області, де межує з республікою Польща.

Районний центр Іваничі  -  селище міського типу, перша згадка про яке в історичних документах  датована 1545 р. Залишається таємницею, що було першим: назва села чи прізвище першого власника, швидше, мабуть, останнє. Від перших власників – роду Іваницьких – у селі крім назви залишилась ще на околиці Загребля дерев’яна церква та рукописне Євангеліє і золотий хрест з чашою.  Ці речі з Іваничів на поч. XX століття  віддали до Володимирського сховища старожитностей.

Подорожувати Іваничівщиною легко і приємно. Чудодійні поліські краєвиди сприяють оздоровленню, а особлива турбота місцевих мешканців налаштовує на гарний відпочинок.

Сьогодні розроблено кілька туристичних маршрутів районом. Кожний із них по- своєму цікавий. Маршрут № 1 передбачає огляд Іваничів, розділених річкою Лугою та її заплавою на дві частини: південну – давні, старі Іваничі, і північну – селище цукрового заводу; зупинку на озері Татарка, де визможете почути старовинну історію про це озеро.

Наступна зупинка чекає у селі Старосілля. Одна з легенд розповідає, що колись, ще до того, як на нашу землю нападали татари, йшов через волинські ліси з Польщі князь Ярослав Мудрий зі своїм військом. Йшли за військом і полонені. Зупинився князь під лісом біля неширокої, але джерельно чистої річки і вирішив залишити тут бідаків на поселення, яке в майбутньому стало охоронцем Київської Русі. Назвали його Ляхів. Пізніше перейменували на Старосілля.

Далі за маршрутом с. Павлівка (стара назва Порицьк) з кінця XVII ст. належало до володінь роду Чацьких. Маєток Чацьких знаходився на острові, оточеному Порицьким озером, річкою Лугою і прокопаним між ними каналом. Збереглася тут добра згадка про Тадеуша Чацького – відомого вченого, історика права, громадського діяча.

Надалі можна оглянути пам’ятник українсько-польського примирення «Пам’ять – скорбота – єднання», відкритий 11 липня 2003 року з нагоди 60-ї річниці українсько-польського конфлікту 1943-1944 рр., Михайлівську церкву у с. Павлівка (1650 р.) - пам’ятку архітектури державного значення, побачити Свято-Успенську церкву в с. Старий Порицьк (1784 р.), зразок дерев’яного зодчества XVIII ст., збудовану в католицькому стилі…

Маршрут № 2 дводенний. Охоплює огляд Іваничівського історичного музею, зупинки в с. Мишів (перша згадка про село датується 1510 р.), в якому знаходиться кам’яна Миколаївська церква (1885), і в с. Соснина (стара назва Бискуличі Шляхетські). Археологічні знахідки на території Соснини належать до кам’яного віку. У цьому селі народився відомий радянський вчений в галузі агрохімії та фізіології рослин Євген Бобко. Є тут також не тільки пам’ятка архітектури державного значення – церква Параскеви П’ятниці (кін. XVIII ст.), а й знакове місце, урочище «Лиса гора» (у соснинському лісі), де можна відпочити у наметах.

Продовжується маршрут ознайомленням із с. Низкиничі. Де й досі у храмі зберігається мармуровий бюст воєводи Київського і Брацлавського Адама Киселя, який був власником цієї землі. У підземеллі храму зберігається саркофаг італійської роботи з останками забудовника. Сьогодні це діючий Свято-Успенський Низкиницький монастир, заснований у 1643 році.

Наступний маршрут викликає не меншу цікавість. Розпочинається із с. Заставне (стара назва Жджари). Походить від слова «жар». Одна із легенд розповідає, що у давнину поселення страждало від набігів татар і одного разу було майже повністю спалене. Залашилося згарище «жар», на місці якого через деякий час знову відродилося село.

Село перейменоване на Заставне у 2 пол. 40-х років XX ст. У період Великої Вітчизняної війни поблизу місцини розміщувались прикордонні застави. Саме тому тут знаходиться пам’ятник на честь воїнів-прикордонників 12-ї  Жджарецької прикордонної застави під командуванням О.С. Лук’янова, які полягли в боях за визволення України 22.06.1941 р…

Насамкінець подорожі жителі Сара Лішня запропонують усім бажаючим напитися води із цілющого джерела. Сюди приїжджають з усіх куточків Волині, шукаючи зцілення від різних недуг. Слава про криничку йде з давніх-давен, і існує багато переказів про її виникнення та цілющі властивості води.