Турійський район — район у центрі Волинської області. Межує зКовельським, Володимир-Волинським, Рожищенським, Локачинським,Любомльським районами. На території району — 33 озера, протікає 2 річки:Турія, Стохід.

Турійщина заселялась у період пізнього палеоліту. Черняхівський період вже відомий східнослов'янським союзом племен Дулібів (Волиняни,Бужани), про що свідчать пам'ятки старовини і топографічні назви деяких населених пунктів, як от: Дуліби. Час заснування самого Турійська достеменно не відомий. Проте археологічні знахідки дають підстави твердити, що люди поселилися тут вже у VI—VII століттях. Як і на територіях ряду сіл, де були виявлені древні городища. А перша писемна згадка про містечко датується 1097 роком у несторівському літописі«Повість временних літ».

У ХІ-ХІІ століттях територія сучасного району як частина земель історичної Волині входила до складу Волинського, а згодом — до Галицько-Волинського князівства. В різні періоди, крім Турійська, статус міст мали населені пункти Миляновичі, Мацеїв (Луків), Серкизів, Озеряни, Дажва,Городилець і Клевечко (Клевецьк). В 1205 р. був взятий литвинами. В 1515 р. Турійск подарований корорем Сигизмундом I-м князю Сангушко. В 1759 р. містечко отримало магдебурзьке право від короля Августа III.

З історичних джерел відомо, що на старому замковищі серед багон над річкою Турія ще у XI—XV століттях був замок з цілою мережею підземних ходів. Спочатку дерев'яний, а потім — мурований. У литовсько-руську добу князь Роман Сангушко, володар Турійська, відбудував замок і зробив його неприступним для нападників. Він же облаштував шпиталь-богадільню при церкві Святого Спаса. Турійськ був тоді одним з найбільших центрів ремісництва і торгівлі на Волині.

У 1569 році була прийнята Люблінська унія. Турійський князь Іван Заславський першим із староруського роду князів перейшов з віри своїх предків у римо-католицизм. Після його смерті полонізацію продовжував син — князь Владислав Домінік. Саме при ньому 1652 року в Турійську відбувся сеймик дворян Волинського воєводства. У цей час в околицях містечка з'явилися загони Богдана Хмельницького, у які масово вливалися міщани і селяни. Після смерті князя Владислава Домініка турійський маєток дістався у спадок його дочці Теофілії, котра через деякий час вийшла заміж за великого коронного маршалка князя Йосипа-Карла Любомирського. Ставши княгинею, побудувала в містечку величний римо-католицький костел Святого Франциска Селезія. Як і Преображенська церква, він був окрасою Турійська, сюди з'їжджалися віруючі з усієї округи.

У 1793 році Турійщина у складі Волинського намісництва (з 1795 —губернії) ввійшла до Російської імперії. Внаслідок подій революції в Росії і її фатальних наслідків він потрапив під владу Польщі. Національні та соціальні утиски польських властей супроводжувалися зростанням політичної активності та патріотичної свідомості населення. На Турійщині виникають комуністичні, а згодом і націоналістичні організації. Підпільний комуністичний осередок в містечку очолювала молода вчителька Ганна Жежко. Саме під її керівництвом у 1923 році відбулася перша на Волині першотравнева демонстрація трудящих під червоними прапорами. Разом з іншими її учасниками була заарештована і Ганна Жежко. Але і в Ковельській в'язниці вона поводила себе мужньо і гордо. Більше того, написала і передала на волю знаменитий цикл віршів, які через багато років (уже за радянської доби) вийшли окремою збіркою «Троянди за ґратами».

У вересні 1939 року мешканці Турійщини, окрилені реальною можливістю об'єднання усіх українських земель, зустріли Червону Армію. 20 січня 1940 року Турійськ став районним центром. 20 квітня 1941 року вийшов перший номер районної газети «Радянський селянин».

Найтрагічніші сторінки історії Турійська припадають на Другу світову війну. Окупація району тривала з 30 червня 1941 року по 20 липня 1944-го. У цей період фашисти вчинили жорстоку розправу над єврейським населенням, знищивши понад 9 тисяч чоловік. Тисячі людей були вивезені на примусові роботи до Німеччини. Але не припинявся й опір загарбникам. У селі Вовчак діяв один з центрів створення УПА, поблизу Туричан — партизанський загін імені Леніна. За мужність та героїзм, проявлені у боях за визволення району, 2500 бійців та командирів Червоної Армії були нагороджені орденами і медалями. На честь полеглих споруджено Меморіали Слави та пам'ятники. У Мокреці діє музей бойової слави.

На Турійщині є чимало історичних пам'яток, а Літинський парк — найкращий із п'яти пам'яток садово-паркового мистецтва, які існують на Волині. В районі діє 32 православних храми, окремі з яких оберігаються як пам'ятки історії й архітектури.

Багатою є скарбниця пам’яток культурної спадщини району. До Державного реєстру об’єктів культурної спадщини в Турійському районі занесено 79 пам’ятників історії, 1 пам’ятка археології, 21 пам’ятка архітектури та містобудування, із них 8 – пам’яток національного культурного надбання. Це культові споруди ХУІІ – ХІХ ст. 11 з них – пам’ятки сакральної архітектури.
Найстарішою культовою спорудою в районі є церква Різдва Богородиці (с. Новосілки, 1676р.). Історія будівництва цієї церкви невідома. Скупі рядки давніх документів не дають можливості детальніше описати події давніх часів. Відомо, що в церковному реєстрі 1676р. була записана як церква на кладовищі. Церква мала мурований фундамент із міцної цегли темно-червоного кольору на якій було викарбуване клеймо – латинська літера «R». Храм було розширено і покрито гонтою. І постала знаменита на усю округу дерев’яна церква, що уособлювала в собі еволюційний розвиток торішньої храмової архітектури.

      Унікальними є пам’ятки архітектури та містобудування Костел Анни 1900р.
      Церква Святої Параскеви у Лукові. Дзвіниця церкви святої Параскеви.
     Церква збудована в 1723р. Цегляна. Перекриття церкви – склепінчасте з розпалубками. Покриття даху – черепичне. Церква однонанова з пів циркулярною апсидою та притвором. Основна частина будівлі та притвор покриті дуже високим дахом, стіни фасадів оздоблені пілястрами, фронтоном, фігурними прикрасами. По об’ємно просторовій побудові церков, характеру оздоблення фасадів Парасківська церква може бути віднесена до числа найбільш цікавих кам’яних пам’ятників архітектури Волинської школи ХУІІІ ст. Засновник церкви – граф Мйончинський. Автор невідомий.
В 8 метрах на захід від церкви в ХУІІІ ст. побудована триярусна дзвіниця дуже цікавої архітектури. Дзвіниця квадратова в плані, два верхні яруси оточені галереями. Завершена шатром.
Дзвіниця належить до числа самих високохудожніх зразків Волинської школи дерев’яної народної архітектури України і є зараз чи не єдиним твором споруд подібного роду на Волині. Автор невідомий.